Мармароський і Чорногірський масиви-2

ПОНЕДІЛОК. 28 червня. ДЕНЬ ТРЕТІЙ
Маршрут: Полонина Довга -  Полонина Гроппа.

Кілометраж: 21 км
Час руху: 9 :45 – 19:30
Погода: ранок – сонце, день – дощ, вечір – сонце - дощ.

Підйом 6 : 30.  
7:23 Розводимо вогнище. Готуємо сніданок.

Швиденько ідемо фотографуватись до хатини. /Ця хатина є очевидно вже не діючим постом, або тимчасовим мешканням, бо прикордонників на посту не бачили. / На вході таблиця «Прикордонний пост «Богдан». Біля хатини снідає група рівенських велосипедистів.
8:47 Робимо фото на фоні поста (фото 3.2).
Збираємо намети. Виявляється  та група, що ночувала біля нас, то франківські альпіністи. Ті з якими ми їхали в автобусі. Джичка енд компані. Вони спускаються на Богдан. В них тільки 3 дні.  Сьогоднішній  і є третій.  В нас 5-ть днів.  2-є з них  хочуть продовжити рух з нами на Чорногору. Один з Надвірної, 2-й  з Франківська.

Виходимо 9:37 з полонини. 10 хв. – знову кордон.
Знову те місце з вказівником, з якого ми звернули у глиб Української території.   Виходимо на кордонну дорогу. І починається підйом на гору Мижепотоки. Маршрут знову проходить по кордону з Румунією. По старій кордонній дорозі, яка, як не дивно, у хорошому стані.
9:46 Підйом на Межипотоки (фото 3.2а/3.2б/3.2ар/3.3).

Біля дороги наскладана невеличка піраміда з каміння. Загальна фотографія на горі. Феркеу у хмарах (фото 3.5а).
10:12 Продовження руху. Рухаємось до Ниенєшки. Погода погіршується. Все затягло хмарами. Видимість дуже слабенька. Буквально з десяток метрів.
10: 39 Гора Нєнєська/на карті Аерогеодезії - Ниенишка/. Вказівник з стертими написами. Залишився тільки час. 1 год 00 хвилин і 30 хвилин. Знизу примотана дротом до вказівника жовта табличка з написом Нєнєська 1791 м українською і румунською. Позначка  жовтого маркування на стовпі. Робимо загальне фото групи (фото 3.6).

Трапляються великі калюжі. Дорога залита дощем (фото 3.7). Мусимо обходити грунтову дорогу  полем.  Десь За 3 км гора Міка – Маре від гори Мижепотоки. Але видимість нульова. Вершини не видно.  На вершини не заходимо, бо їх не видно. Дорога єдиний орієнтир. Кордон стає ще містичнішим. На великих каменях трапляється маркування.
10:44 Наближаємось до 1-го жандарму Скелів Смерті. Видимість дуже слабенька. Дощ дущає.

На кордонних вершинах сильний вітер. Все у хмарах видимість дуже погана. Дощ дущає.
Погода погіршується.
Піднімаюсь на якусь вершину. Видимість погана, але це над нами хмара. Феркеу  видно. Хочу її зазнимкувати. Видираюся на найвищу точку. Невеликий пологий горбик на хребті.
10:47 Абсолютна невидимість в хмарі (фото 3.7). Фотографую хребет (3.8/3.9).
З румунської сторони бачу. Як я думав вовка, як виявилось то був вовкодав. Якась вівчарка, можливо кавказька, бо коли на мить хмари провіяло/стався просвіт/, то найшло на гору, південний схил Нєнєськи / румунська сторона хребта/, багато овець (фото 3.10).

Неподалік від них ми проходили недавно. Дорога іде внизу. Група рухається нею. Всі попереду. Фотографую гору Феркеу (фото 3.11)і Чорну гору/це 2 – га назва Попа – Івана Чорногірського/, що на мить виглядає із хмар (фото 3.10а)

І швидко всіх наздоганяю. Сходжу на цю дорогу. Як тепер розумію це був пупок/жандарм/ Скелів Смерті.  Проходимо урочище Скелі Смерті.  Ліворуч трапляються кам’яні виступи. Треба бути обережним, бо можна зайти на Румунську територію .За кілька хвилин  праворуч  скелясті виступи в тумані. Це 2-й (фото 3.11а/3.11б)  і 3 – й (фото 3.11в) жандарми. Кам’яна дорога сходить різко донизу. Різкий спуск вниз. Хмара утворює невеликий просвіт.
10: 51 Спуск вниз між 2 і 3 жандармами. Спускаємось по каменистій дорозі. Сходимо з хребта. Внизу вид на провалля урочища Скелі Смерті (фото 3.11а). Наближаємось до великої гори.
Румуни на мить бачили нас , а ми їх і їхню отару. Ми за кілька хвилин наблизились до гори, гору ще більше затягло хмарами і видимість погіршилась.

Вони почали сильно свистіти на овець. Певно зганяли їх вниз!
Це Міка – Маре.
11: 06 Різкий поворот ліворуч. На повороті вказівник на Корбуль (фото 3.12/3.13).

Траверсуємо гору Міка – Маре як тепер зрозуміло. ( Складно було тоді розібратися де яка гора через погану видимість. ) Різкий поворот. І вказівник викривлений вгору, вказує на ледь помітну каменисту стежину, що стрімко піднімається вверх і щезає у млі. На вказівнику пише «Корбуль 4 км». Це збиває з пантелику. Але дорога іде вниз. Та й нижній напис каже, що гора Стіг 8км, іти 2 години.
Ми її траверсуємо. Скелі Смерті у хмарах (фото 3.12а).

Видимість трохи покращилася , бо ми опустилися нижче
на пару сотень метрів. Вершини північних хребтів у хмарах (фото 3.13а/33.13б1).
Гора досить велика. Верх у хмарах. Ми різко спускаємось вниз.  В деяких місцях зустрічаються можливі місця каменепаду (фото 3.13).

Справа.  Входимо у рідколісся (фото 3.13б).  Яким порослий і схил. Схил не дуже лісистий, але дуже кам’янистий. Видно сліди велосипедистів. Це рівненські, що з нами ночували на полонині.  Далі дорога пролягає через ліс.
На декілька годин дощ перестає, але туманна хмарність супроводжує нас усю дорогу.
12:55 Таблиця на стовпі (фото 3.13б2). «Гора Щауль».
Та це не може бути  гора Щауль.

Виявляю, що мапа не збігається зі вказівниками. !!! Або карта або вказівники помиляються. Гора Стеавул/Щауль /іде зразу за Міка – Маре. Так кажуть 3 карти /Аерогеодезії, Генштабу і угорська  500 метрівка/. Очевидно вказівник встановлений не у тому місці.
На мапі Стеавул позначена швидше від Міка –Маре, ніж ми пройшли. На таблиці   ж вказано, що до гори Міка- Маре 30 хв., а ми йшли 2 години. І вершину Стеавул(Щауль) ми бачити не могли, бо вона зараз затягнена хмарами, як і гора Міка – Маре.
Тому вважаю, що це місце як випливає з мап/Генштаб, Аерогеодезія, угорська/, знаходиться під горою Корбуль, адже під таблицею стрілочка вліво /а гора то з права/ пише: «500м Щауль». Дійсно 500м ліворуч від розвилки під горою Корбуль є невисока гора/такий собі пологий горб/. Тому вказівник в цьому місці встановлений помилково.
Неподалік жовта  таблиця з червоною стрілкою на стовпі з вказівниками , що вказує на витоки Білої Тиси.
Фото і продовжуємо рух далі.
Зустрічається прикордонний стовп. Наш. Неподалік лежить ввалений стовп поламаний на шматки. Знову проходимо невеликий підйом. На узліссі невеликий привал. Далі сходимо вниз. Праворуч з краю дороги великий камінь, на якому стрілочка і написи (фото 3.15/3.15а).  Там написано  Біла Тиса. Два написи, білою і жовтою фарбами і стрілочки з обох боків. Внизу тече невеличкий струмок – це витік Білої Тиси.  Ми під горою Юрческу – Мік . Угорі вже Румунія.

Продовжуємо траверсувати цю вершину.

13:39 Вершина Юрческу – Маре (фото 3.16). Ніхто навіть і не зрозумів, що це вершина гори Юрческу – Маре. Команда психічно і фізично виснажена. Вже б по скоріше всім хотілося до полонини Радуль, бо там обідній привал.

Дорога різко повертає ліворуч на північ і падає вниз. Дощ настає. На декілька хвилин відпочинок. На лавах із стесаних зверху колод.
В районі гори Стіг повертаємо різко на північ. Більше маршрут не пролягатиме по кордону з Румунією. Рух по Маршруту пролягатиме постійно на північ з відхиленням 10 градусів.
Тут невелика стоянка туристська і позначка що трохи нижче є місце на кемпінг. Очевидно і вода внизу. Дерев’яні колоди.  Перепочинок 10  хв. і рух далі.
14:00 Траверсуємо гору Стіг (фото 3.16а). Дорога ледь падає вниз на розмитій багнюці безліч слідів від копитець овець.  Мудрі тварини обійшли велику калюжу , бо мул у прозорій воді без відбитків їхніх ніг. У іншій меншій калюжі тритони, які стають здобиччю наших з Сергієм знимкувальників.  
Раптом дорога різко повертає угору в східному напрямку. А нам на північ. На карті є якась дорога, але вона губиться під вершиною. Вирішуємо не звертати із північного напрямку.
Виходимо з лісу. Відкривається вид на полонину і безлісу гору. Це гора і полонина Радуль. Доходимо до синьої таблички з написом «Державний кордон України». І білий вказівник, де стерся напис. Очевидно тут був напис відстані і вказівник на полонину Регеску, яка знаходиться за 1-2 км звідси.  Дороги сходяться.

Видно декілька осіб якоїсь групи, що наздоганяють своїх. Дівчата щезають за горою.
14:29 Фото на тлі гори Стіг (фото 3.17).

Тепер зрозуміло , що дорога на схід під час траверсу Стога це і був підйом на  гору.
Полонина загороджена воринням з колючим дротом.  Ніхто не має бажання перелазити загородження з наплічником. Через декілька хвилин виявляємо хитромудру хвірточку. Входимо на полонину Радуль.  
14:30 Зліва при дорозі надгробок прикордоннику, що загинув при виконанні своїх обов’язків (фото 3.18). Довго гадаємо, що з ним трапилося. Варіантів лунає безліч. Продовжуємо траверсувати Радуль.  
14:37 З південно – східної сторони відкрився вид на сусідній хребет, який наче відростає з гори Стіг. Це  так добре проглядається полонина Регеска (фото 3.19).

Трохи справа невеликий будиночок. Зруйнований. Пройшли бл. 500 метрів від Стогу.

Де сидять гуцульські пастухи, що наглядають за коровами, що пасуться на полонині.  Вони кажуть нам, що далі є краще місце з водою. За будиночком видно корито. Там є джерело. Воно і позначено на мапі.
Траверсуємо гору Радуль 1598 мнрм. Безліса вершина , поросла травою. Тільки західний схил з лісом.
Продовжуємо траверсувати гору Радуль. Ідемо по добрій дорозі. Іти через гору Радуль нікому і не спадає на думку без привалу.
Погода вітряна, хмари трохи розвіялись. Дощ перестав.
14:50 Сильний вітер. Стає дуже холодно. Під бережком  обабіч  дороги  робимо привал. Неподалік кошара і літники (фото 3.19б).

Будівлі трохи внизу.
Привал на  окраїні дороги , під берегом (фото 3.20). Зупиняємося десь над літниками.  Робимо десь так півгодинний привал. На Сергієвому пальнику готуємо чай. Готуємо чай із води,яку несли з собою. Її у нас достатньо. Бо весь день йшов дощ і води спожито мало. Чай на пальнику із бутербродами іде божественно. Каріматом закриваємо пальник від вітру.

Видно гору Васкуль з полониною  у підніжжі на якій декілька будиночків. Це полонина Гроппа.  3-4 маленькі будиночки і один довгий великий. Це очевидно кошара, щось на зразок тої над якою ми зараз. Васкуль затягнено хмарами.  За 500м від нас ще якась група (фото 3.19а). Це цієї групи ми бачили відсталих дівчат.

За хв. 40 продовжуємо рух далі.
Дорога спускається   на північний захід. Група на привалі. Дізнаємося що це одесити. Це одесити. Наші старі знайомі. В них маршрут до озера Синевір. Але через Кваси. І ще є днівка. Вони не спішать так як ми.
16:14 Роздоріжжя. Ще одна дорога сходить плавно з хребта у північно – західному напрямку. Вона також іде до ріки Стоговець і веде на Луги. На роздоріжжі вказівник на гору Щавник (фото 3.22), праворуч повертає інша дорога, нам туди, і іде на північний – схід до гори Щавник (3.23).

За метрів 300 ліс. Пройшли трохи лісом.
16:33 Підйом на Щавник (фото 3.24).
На горі перепочинок 10 хв. (фото 3.25). Виходимо на не дуже круту гору Щавник і спускаємося на полонину Щавник (фото 3.26).

17:09 Ми на полонині (фото 3.27). Прийшли одесити. Роман купив  молоко. Сергій сир. Будз. Тут біля кошар також усе позаливало. Одесити теж пробують підійти до колиби не намочивши ніг.

17:34 Підйом на гору Вихід (фото 3.28). Дорога іде в лоб трохи обходить і взагалі тікає праворуч Траверсує. Досить солідний підйом. Табличка гора Вихід.
17:46 Фото на горі. Робимо невеличкий  привал, для звіту фото (фото з.29/3.30/3.31/3.31а/3.31б).

17:53 рух далі (фото 3.32).
18:05 Добре видно зі спуску полонину Гроппу з будівлями і саму гору Васкуль (фото 3.34/3.36). Виходимо з рідколісся.

В районі гори Вихід нам трапляються слупки колишнього польсько – чехо – словацького кордону, який проходив тут до 1939 року.
18:07 Колишній кордонний стовпчик (фото 3.33). Спуск з гори плавніший не такий як підйом. Невеличкий лісок. Знову сходимо на полонину, але тут немає будиночків. Дорога під лісом розходиться. 5 хв. Зупинка для орієнтування. Одесити нас обганяють. Повертаємо ліворуч, праворуч дорога на село Шибене (Зелене). І входимо у ліс. Лісова дорога заболочена. Калюжі.  Наслідки недавнього дощу. Бачимо маркування.  
18:41 Вказівник в лісі (фото 3.37).

Одесити отаборилися в лісі. Проходимо повз них.
Дорога іде вверх. Справа на стовпі два вказівники. Один вказує на гору Вихід , з якої ми і прийшли «2,5 км , 35 хвилин» і Стій «9 км, 2,20 хв.», інший вказує на Піп – Іван «3,5 км , 1 годину ходьби» І Васкуль «1,5 км , 20 хв» . Оба з жовтими стрілочками, на яких цифра 14, наш маршрут. На самому дерев’яному  стовпі – вказівнику білий прямокутник з жовтою смужкою посередині/маркування/, також широкий прямокутник жовтого маркування на смереці поруч. Фотографуємось на горбику дорога розходиться і знову сходиться в одну.   Далі дорога іде через один струмок, потім другий. Доводиться обережно наступати на камені у воді, щоб не замочити взуття.
Потічки. 3 шт. Брід нескладний, переходиться по камінню.
Зупинка в лісі. Деякі члени групи хочуть ночувати тут.  На гарному плацу біля струмка.  Та не найкраще місце. Тут в лісі буде волого,особливо під ранок, бо потічки поруч. /Але як виявиться, краще було у лісі коли б ми знали що буде така гроза.  У лісі був б хоч якийсь затишок. Досить серйозний захист/. Оксана збігала на розвідку. Полонина Гроппа за 5 хв. звідси. Вирішуємо рухатись до запланованого місця ночівлі.

19:30 Полонина Гроппа.  Бівуак (фото 3.38).

Спочатку натягаємо тент під ним розбиваємо намети. Варимо їжу. З сторони Попа насуваються чорні хмари.
20:43 Ватра (фото 3.38).
Вже стемніло. За 10- ту вечора. Пускається дощик. Сильна гроза. Всі в намети.  Всі спати. Блискавки крають небо.  Блискавка освітлює все. Раптом розкат сильного  грому… Ми у спальниках. Щось незрозуміле звалюється на намет. Одягаю  дощовика і ліхтар на голову. Вилажу з намету. Над тентом за декілька хвилин утворилася велика ванна, прогнувся тент і набралося води.  Пробую вилляти. Не стає сил, кличу Романа . Підносимо обидві руки вгору. За другу спробу вдається вилляти. Вітер дуже сильний, задуває дощ під тент, бо утворюється своєрідне вітрило, напнуте до неба. Потрібно тент опустити. Перетягую тент. Опускаю північно – східний кінець до землі, перев’язую на смерічці намотаний шнурок.  Тепер на тенті вже не збирається вода, вже гарний стік. Гроза дущає. Лиє як з відра.

Підсумки дня:

Цікавим було те, що ми чули бекання овець у тумані і свисти румунських чабанів та крики на незрозумілій для нас мові. Причому джерела цього звуку були для нас невидимими, бо знаходились як відчувалося на горі, а ми рухались дорогою по кордону. Якусь мить вділила нам природаВ таку погоду дорога була для нас єдиним орієнтиром аби не блукати. Сам кордон додав місцевого колориту.
Виходить із вказівників, що 18,5 кілометрів ми подолали у складних погодніх умовах.

ВІВТОРОК . 29 червня. ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ.  
Маршрут: Полонина Гроппа – озеро Бребенескул.

Час руху 10:45 - 18:00
Кілометраж: 14км.
Погода відносно добра ( дощ – сонце).
6: 30 Підйом. Розпалюю вогнище. Горить погано, у пригоді став сухий спирт. Знову гасне, тоді беру заготовлене сухе смерекове гілля. Воно також вологе. І це не дивно, бо була така сильна гроза.  Буджу хлопців. Як завжди Роман встає першим.
7: 00. Спрацьовує Романів будильник. Через деякий час встають дівчата. Варимо їсти.
Місце ночівлі вибрано не дуже вдало. Промок Сергієвий намет.  У Сергія і Романа промокли спальники і вони намокли, одяг на ранок був вологим.
Погода прекрасна. Буде певно спека. Робимо фото керівника групи (фото 4).
10 :45 Вирушаємо. Піднімаємось полониною повільно. Оксана з Ірою рвонули вперед. Відчуваю, що кросівки так нагризли ногу, що одягаю шльопки. Роман і Сергій також зупинилися на пару хвилин.
Іра з Оксаною Щезли з очей. Продовжуємо рух далі. Ми не знаємо чи вони звернули ліворуч на дорогу, яка йде горою вверх і трохи її траверсує чи пішли прямо до хатів на полонині.
Враховуючи місцевість розумію, що якщо б вони пішли горою, то Роман б бачив, як вони піднімаються на гору, тому вони пішли рівною дорогою і сховалися за деревами. Намагаюся їх видзвонити, але в них телефони виключені. Ми піднімаємо ся дорогою ліворуч. Хлопцям здається, що нам праворуч. Знаю прекрасно, що праворуч до хаток, за якими траверс гори Васкуль, а нам ця вершина потрібна.
За кілька хвилин піднялися на гору/тепер розумію,що це і була висота 1485,4, бо тоді одразу не розібрався і не розумів чому, вийшовши на полонину, ми не бачили позначеної на мапі висоти/ . Дорога різко починає падати вниз і йде на північ, а нам треба на північний – схід. Для певності прошу Сергія дістати ГПС. Бо маршрут на карті не відповідає реальному стану справ і збиває з пантелику.
11:01 Повернення дівчат (фото 4.1).

Поки апаратура  увімкнулася. Іра з Оксаною з’явилися. Вони були біля хаток. Беру ГПС. І йду по ньому. Ми йдемо вірно. Очевидно карта не показує таких поворотів.
/Виявляється, що маршрут напряму’ до 13 стовпа, позначений жовтою смугою на мапі, не існує в реальності. Тепер уважно вивчивши карту Генштабу, дійшов висновку, що той невеликий відрізок – це просто колишній кордон до 1939 року. А на карті Аерогеодезії штрихпунктир з крапками посередині нанесений жовтим кольором помилково, тут проходив колись кордон і немає ніякого маршруту./
З’являється купу стежок. Заходимо в ліс. Якась стежка іде вверх.
ГПС показує на півн. – захід .
Тут стара дорога.
За кілька хвилин знаходимо стежку, яка проходить через галявину.
На галявині 11:19.
Знову ліс. Лісовою стежкою піднімаємося вгору. Виходимо на хребет. Зліва приходить широка стежка, що йде по хребту. То дорога з Лугів. Зараз11:25. Поруч вказівник (фото 4.2) і ввалений колишній кордонний стовпчик,вгрузлий у землю (фото 4.2а). Напис на вказівнику каже, що нам 30 хв. на гору Васкуль, 1км, на Піп – Іван 3км,45 хв. Ми на підході  до 13-го стовпчика.

Різкий підйом.  За кілька хвилин 13 стовп. Продовжуємо рух лісом. Підйом все крутішає.  Ліс переходить у густий жереб.
11:35 Підйом триває. Гора уся поросла жеребом. Видно частину Чорногори (фото 4.3/4.3а).  Видимість відносно гарна. За хребтом видніється один з українських 2 тисячників.. гора Гутин – Томнатик 2016,4 мнрм.  Також гора Бребенескул і Менчул верхівками у хмарах.
11:47 Вершина гори Васкуль (фото 4.4). Короткий перепочинок. Знімаємо наплічники. Робимо знимки. Погода прекрасна. Фотографуємося біля стовпчика з написом «Васкуль». Вершина гори також  поросла густим жеребом.

Виходить/якщо вказівник не бреше/, що з гори Васкуль до гори Стіг 10 км. Отож це означає, що з Васкуля до вказівника (відстань у зворотному напрямку)сумарно 20 км. З Васкуля на Гроппу бл. 1,5 км. Тоді ми пройшли вчорашнього дня 18,5 км.

Перед нашим зором постає вершина Попа – Івана з доволі нелегким підйомом (фото4.4/4.4а) та гора Дземброня (фото 4.4б).

11:50 Прямуємо стежкою вниз. Невеликий кут нахилу.  Гілки жеребу чіпляють наплічники. Стежка  трохи виляє. Проходимо сідловиною між Попом і Васкулем. Вершина ПІЧ звідси здається ще грізнішою, ніж з вершини Васкуля(фото 4.4в).
12:04 Великий колишній кордонний стовпчик «Р 1923» (фото 4.5). На ньому вказано рік встановлення польськими прикордонниками.
Своєрідна невелика сідловина між обома вершинами. Гарна погода, але починають згущуватися хмари над двохтисячником.  Починається підйом на гору Піп – Іван.   Внизу видно міжгір’я, через яке тече потічок Радул. На другій галявин/східна сторона/і полонини Гроппи пасуться коні чи то корови, важко розгледіти точно через велику відстань.  І там внизу через полонину,  попри потік іде стежка в обхід гори Васкуль.  Жереб рідшає і на кінець зовсім щезає.  

12:15 Подолали першу сходинку/виступ/(фото 4.5а),

долаємо 2-гу(фото 4.6/4.6а).

Минули малий стовпчик (фото 4.9а).
12:19 Над горою Гутин – Томнатик згущуються хмари (фото 4.7а).
12:26 Підйом до 3 виступу гори Піп – Іван (фото 4.9).

Вершина в хмарі. Підйом стає стрімкішим. Обабіч стежки кущики рододендрону з поморщеними рожевими суцвіттями.  Також між камінням трапляються гірські дзвіночки, яких облюбували мухи. Трапляються великі камені, оброслі жовтими лишайниками.
На Мармароси відкривається непоганий вид (фото 4.7).І в кінці кінців наштовхуємось на велику кам’яну гряду 4-го виступу(фото 4.8/4.8а).  Доводиться  її обходити.  Ідемо гусачком, один за одним на відстані кількадесят метрів. Кам’яниста стежка раптом губиться .  Починаються великі камені. Продовжуємо рух по камінню.  Частково його обходимо. Натрапляємо на стежку. Густі хмари затягли Попа за лічені хвилини.  Оксана щезає у хмарі.  Маленький старий кордонний стовпчик.  За декілька хвилин чую голоси .

12:47 Обсерваторія постає передо мною грандіозним силуетом (фото 4.10).

Ледь видима для ока. А тепер дивлюсь фотоапарат вловив її значно краще. Насправжки око ледь її бачило.  Фототехніка не передає те, що в реальності.  На превеликий жаль.   Вершина Попа – Івана. Біля Білого Слона/так називали обсерваторію поляки/ Оксана з двома чоловіками з Ужгорода.
11:51Сергій піднявся до обсерваторії (фото 4.10а).

12:54 Фото групи біля вказівника (фото 4.12).

На вершині встановлений металевий чорний хрест (фото 4.11а). Напевно в знак пам’яті загиблого туриста 2007 року.
На горі Піп – Іван Чорногірський робимо привал. Невеликий перекус халвою. Видимість трохи покращується (фото 4.11).
13:33 Спуск з Попа – Івана (4.13/4.13а).
13:43 Минули висоту 1851 (фото 4.13б).
13:48 Минаємо залишки бліндажів часів Першої   світової (фото 4.13в/4.13г).
13:49 Смотрич і Вухатий Камінь в хмарах (фото 4.14). Проходимо великий Щит. 13:58 Наближаємось до озерця, утвореного очевидно талими водами і дощами. Вода досить прозора. Видно дно і рештки промислового начиння.  

14:04 Наближаємося до гори Дземброня (фото 4.14а).

14:09 Вказівник на розвилці на с. Дземброню/Бересткчко/(фото 4.15).  Праворуч ряд окопів часів Першої світової (фото 4.16а/4.16б). Поруч підніжжя Дземброні.
14:21 Навпроти гір Вухатий Камінь і Смотрич (фото 4.17б).

Ми на першому виступі Дземброні (фото 4.17). Біля урвища з північної сторони ряд окопів (фото 4.16г/4.17).

З південної сторони відкрився вид на полонину під горою Васкуль (фото 4.17а). Думаю, що це Гроппа, де ми ночували, і озвучую всім. /Та тепер звіривши детально карту з фотографіями і порівнявши ландшафт, сторони світу, дійшов висновку, що Гроппу ми не могли бачити з цього місця, бо вона трохи внизу і ховається від ока за хребтом і за лісом. Насправжки це була полонина неподалік від Гроппи, та вона розташована на хребті під порослою лісом висотою 1497,3 з правої сторони, якщо дивитися з сідловини Піп – Іван – Дземброня, а полонина Гроппа знаходиться внизу під хребтом у південному і південно - західному підніжжі гори Васкуль. Тому висновок бачити її ми не могли точно/.
14:24 Під вершиною починається крутіший підйом. Минаємо залишки бліндажу (фото 4.17в/4.17г). І радіальний ряд окопів (фото 4.17е). Хмара стоїть на ПІЧ (фото 4.17).
14:31 Вершина Дземброні.

Хмара вступилася з ПІЧ (фото 4.21/4.18).На стовпі  табличка і вказівник з позначками відстаней. Фотографуємось (фото 4.19). На тлі Вухатого каменя (фото 4.20).На вершині , трошки внизу камені (фото 4.19а). Також поруч інший жандарм Дземброні (фото 4.20а/4.20б).Гарно видно меандри окопів на перешийку, повз які ми недавно проходили. Очевидно під час військових дій з долини очікували атаку з полонини Пильця в тому місці.
14:40 Спуск.
Вузький перешийок (фото 4.21а).

15:01 Вказівник на Бребенескул (фото 4.21б)
15:16  За кількадесят хвилин знову окопи (фото 4.21в).
15:31 Густі хмари. Минаємо великі скелясті виступи (фото 4.22а/4.22б). Складно орієнтуватися по компасу. Здається що вже б мав десь бути Менчул. ГПС показує що до цієї верштни ще трохи треба іти.  Треба бути уважним, щоб не піти траверсом і не зрізати Бребенескул.  
Невдовзі починається підйом. Справжня гущавина хмар.  Видимість менше 5 – ти метрів. Зупиняюсь. Всі поодинці з’являються із густо туману. Перепитую чи всі бачать одне одного. Ще з часів Брусиловського прориву вцілілі спіралі натягненого колючого дроту. І просто рештки, шматки колючого дроту під ногами. Камені . Трохи альпійки між камінням. Відчувається, що виршина вже за кількадесят метрів. Залишки окопів , видовбаних у камінні. Очевидно тут тримали радіальну оборону.  І бій був жорстокий. Виходимо на вершину. Тут одразу потрапляємо у вітер, який дме із – за гори. Через мить пробивається з імли силует слупка. Нарешті! 23 стовп колишнього польсько – чехословацького кордону. Це  Гора Менчул – 1998, 4 м над рівнем моря.

16:08 Ми у хмарі (фото 4.23). Сідаємо біля стовпчика. На наших куртках конденсується пара, перетворюється в іній. Ми, як дерева взимку, зодягнені інеєм / памороззю/. Сильний вітер дме з північного – сходу.  Ми сховані за невеличким горбиком вершини, яку увінчує стовп №23. Тому вітер не так відчувається. Невеличкий перекус.

Вітер шалений. Страшно холодно, бо ми розігрілися і спинились.  Після невеликого перекусу рух далі. Вказую напрямок, зорієнтувавшись по компасу.  Пускається дощ. Даю команду, щоб усі одягали дощовики.
16: 49 Вершина Бребенескула (фото 4.24/4.25/4.26).

Стовп з табличкою, на якій стерся напис. Хтось пробував нашкрябати чимось металевим « Бребен…с…к». Нечіткий напис.  Але 25 -й прикордонний стовп неподалік підтверджує, що це саме ця вершина.  Фоткаємось і швидко тікаємо. Всіх знимкую, але хочу щоб зазнимкували і мене: це не просто гора. Це друга за висотою  у Східних(Українських) Карпатах - 2035,8.  Вітер шалений/нестерпний/ і ще цей дощ. Тріпає дощовики, в яких значно тепліше. Ледь одне одного чутно. Доводиться кричати. Погода досить екстремальна.

За хвилин 20-ть проходимо повз стовп №25/5. За кільканадцять хвилин минаємо кам’яні виступи висоти 1985,3.
Близько 20 хв. і  вже стовп №28. Приймаємо рішення спуститися до озера Бребенескул, бо до Несамовитого 3 км. Повертаємось, щоб знайти стежку – спуску. У тумані її не видно. Знову вертаємося. Знову видно у тумані 28 стовп. Просто ніколи не спускався на озеро і точно не знаю де стежка, ще й нульова видимість. ГПС показує 150 метрів до спуску. Пройшли 50-ть, але стежки не виявили. Довелося іти по азимуту за компасом і натрапили на стежку, яка ішла справа, а за ГПСом вліво було ще 100 метрів.
Близько 18:30. Біля озера 2 намети. Хтось вже є у таку негоду.
Вибрали місце ночівлі у кам’яному замку. Сильно гне  дуги. Такий вітер, що може їх поламати. Роман мусить тримати палатку, щоб я встиг її укріпити. Намет накрили тентом і приложили камінням, аби й його не зірвало і не віднесло невідомо куди, бо вже Сегіїв намет зірвало поривом вітру, через те що не встиг укріпити,  але він встиг його впіймати.  
Тільки почали розпаковуватись, як вперіщила сильна злива. І грому не було. Ні з того ні з сього сильний шум. І дощ. Всі в намети. Решту речей  я повідносив у намети.
Сергій заскочив у свою палатку з Оксаною. Через кілька хвилин вона промокла. Ми з Романом укріпляли тент камінням і відправили Іру в середину. Роман встиг закинути свого рюкзака в сергійову палатку, потім , коли вона промокла перебіг до моєї.
Роман з Ірою в моїй. Я позабирав з дощу усі решту речі.

По черзі Оксана з Сергієм перебігли в мою. Мусив відкривати тент палатки і підтримувати, щоб вони залізли без перешкод.
Джинси змокли вище колін. В намет і знімаю.  Одягаю спортивні.  Довелось вертатися в Сергієвий намет, бо не знайшлося інших бажаючих. Там ж наші наплічники, їх треба поставити стоячи, один на одного сперши, бо вони лежать і промокнуть у калюжі всередині палатки. Тай там ще Сергіїв телефон з ГПСом в його наплічнику в нижній кишені.
Пішов град розміром з черешню. Стало дуже темно. Пориви вітру врізаються у намет.
Готуємо їжу і питво на пальнику. Чути газом в наметі змушені відчиняти час - від-часу вхід. Бл.23 – ї лягаємо спати.
Спостереження : вода на пальнику на високогір’ї закипає в 2 рази довше, ніж наприклад на висоті 400 – 500 м нрм. Тут близько 20 хвилин закипає 1.5 літрова посудина. Вдвічі більше часу.      
Було сильно чути газом , очевидно через те, що намет мало дихав, накритий тентом.    Але тент прекрасно захистив від штормового вітру і сильної зливи.