Чорні Полонини

Звіт походу за маршрутом Чорні Полонини - Свидовець.

28 квітня - 2 травня 2012 року.

Чи не найцікавішим  серед великої кількості весняних походів видався саме цей квітнево травневий похід. 5-ть днів походу і 5-ть днів гарної погоди. Погода була неймовірно чудовою, без перебільшення. Так як виправдала найліпші сподівання. Довелось ховатися від сонечка під хустку і кепку. Тому гадаю у кожного в душі залишилось щось незабутнє.  Бо коли є погода, тоді є й видимість. Раз є видимість , то милування краєвидами - забезпечене. І цей відпочинок стовідсотково стане незабутнім. Все так і сталося...

1-й день

був одним з найлегших. З Ясіні ми добралися до полонини Погарської аж на обід. Спустились під ліс на пологе місце.  Почали з приготування їжі. На цій галявині води немає, тому треба було підніматися високо до жолобів. Але я добре пам"ятав про ніби кимось сховану криницю, у якій навесні мешкають тритони. Тому взявши усі казани, пішов по воду. Хлопці зайнялися вогнищем. Макарони по - флотськи і чай були досить швидко. Далі у програмі були панорами з висоти 1445 над кошарами. Речі залишили біля вогнища, не ставши розкладати намети - ще встигнемо. Про речі я не турбувався, адже хто їх візьме тут, внизу, так далеко від дороги? Тим більше місце добре проглядається. Так ми піднялися до кошар. З гори було видко і речі, і чорного крука, який щось хотів потягнути у нас, або просто прийшов на розвідку - чи бува не падаль це. Звідси нам відкрилися мальовничі краєвиди. Нікого з нас вони не залишили байдужими. Шафрани з - під снігу досить ефектне видовище. Засніжений Свидовець і стаєнки худоби.... Колиба в якій, коли теплішає, мешкають вівчарі. Досхочу наклацавши фотоапаратами і намилувавшись навколишніми панорамами, спустились. Розкинули намети. Хлопці відпочивали. Поволі готувалися до вечері.

  Говерла і Петрос. Вид з полонини Погарської.

Поле шафранів Гейфеля на Погарській

2-й день

напевно був чи не найважчим серед інших днів. Так , як наплечники були ще доволі повні. Сніг ми зустріли уже на західному краю полонини. Під вершиною Чорної Кливи. Двоє у бахілах, а двоє без... У футболочках на снігу... Звичне видовище в горах навесні. Доволі швидким був підйом, так як схил тут досить пологий. На вершині був привал і звичайно - фотосесія. Оглянули старі окопи з Першої світової війни. Вершину увінчував стовп з 35 номером, адже тут до вересня 1939 року проходив Польсько - Чехословацький кордон. 

На вершині Недеї(Чорної Кливи)

  Після короткого привалу продовжили похід далі. Усіх вимучив той клятий жереб) на західному боці Кливи. Снігу між жеребом було повно. Старий кордон між Чехословаччиною і Польщею, додавав екзотики. Ще тепер тут стоять прикордонні стовпи з номерами. За висотою 1612 у сідлі зробили обід. Потім була Руська, за нею Мала Братківська і нарешті Братківська - найвища вершина цього дня. 

Група на вершині гори Братківська  

  Тут у нас був короткий привал, звична фотосесія на тлі панорам навколишніх хребтів. Почали спуск. Сонце уже кренилось до зеніту. На південному схилі Братківської виявилося дуже багато снігу. Побачити точне місце де проходить стежка було не просто, адже між розкиданими хаотично кущиками вільхи лежав рівномірний сніг.  Початок стежки ми так і не знайшли, тому рухалися за азимутом. Якусь мить ми втратили азимут. Ще додавав складнощів доволі стрімкий схил і глибокий сніг... Взяли трохи ліворуч і вийшли на маршрут. Проглядалася стежка.

  Спуск був обтяжливий. Сніг ставав глибшим і схил крутішим. Довелося робити частіші привали для хлопців. Особливо для Павла. Адже в нього було найменше досвіду. Він був у Карпатах вдруге. Невдовзі  вийшли  із зони снігу. Поступово й подолали цей досить затяжний спуск. До смерку були уже на полонині над витоком Чорної Тиси. Великий стіл з лавами нагадував про цивілізацію. Спочатку взялися за вечерю. Знову я спочатку  -  по воду, а хлопці за дровами. Дров з краю лісу було не так багато, бо на цьому місці завжди стоять туристи, чи точніше матрасники) Довелося ходити не близько.  Рис з кетчупом і самажена соя смакували неймовірно після такого переходу. Потім розклали намети. Незабаром я побачив, що верх 3-х місної "Комфортики" став дуже гострим. Значить зламалася дуга. Можна було все так і залишити, адже на цій галявині не буде сильного вітру, щоб ще більше міг пошкодити намет. Але від того, що ми сильно натягнули розтяжки, поламана - загострена дуга могла прорізати нейлонову тканину тенту. Довелося знімати тент. Дуга й справді була зламана. Скотчем прив"язали у зламаному місці запасний кілок із "Фьорд Нансена". Тримало доволі міцно. Завтра зранку треба буде придумати щось серйозніше. Довго не сиділи, адже рано вставати. Та й хлопці були змучені.

3-й день

якщо порівнювати технічно з іншими - був середньої складності. Хоча на Ріпту ми так і не потрапили, але день виявився доволі цікавим. З полонини над витоком Чорної Тиси вийшли доволі пізнувато. Відстань маршруту на цей день була не довгою і можна було собі таке дозволити. Ще й доводилося лагодити дугу. З муфти не було чим витягти зламаний шматок фібергласу(скловолокна). Половина витяглася ножем, а половина застрягла. Дуга раніше була уже зламана(тріснута посередині) і перемотана повністю лейкопластирем. Тому зачистив бл. 1 см і дуга трохи залізла у муфту. До місця з"єднання привязав скотчем з обох боків два кільки(гачки). Тримало доволі надійно, але тепер дугу неможливо було транспортувати разом з наметом у чохлі, так, як з двох трубочок дуги - стала одна довга, тому тепер я ніс  дугу на боці наплечника. Мабуть якби Павло не кидав рюкзака на землю, а легко знімав, то дуга була б ціла, адже намет був прикріплений до наплечника ззаду.

  На Околах були досить швидко, адже тут немає ніяких підйомів і маршрут простий. Лісова дорога на Татаруку виявилась засипана снігом. Трохи обходили її лісом, а трохи доводилось іти уже по снігу. Зустріли якусь групу, що щойно спустилася з Татаруки. Піднялись до плеча Татаруки. Стежки ніде не було. Зрозуміло - під снігом. Полонину ми минули, тому розраховувати на воду уже не було сенсу. На схилі під величезною смерекою зробили привал - обід. Усю, що була воду вилляли в казан і зготували чай. Бутерброди і тепла солодка рідина... Обід видався чудовим. Єдиний плюс - тут було море сухих дров. Снігу на північному схилі також було досить. Підніматися ж з північного боку трохи було неплановано. Але тим не менш. Доклавши чимало зусиль ми таки видерлися на Татаруку. 

Група на вершині гори Татарука 

  Короткий перекур і спустилися під Трояську. Заходити на цю гору було непланово, але хлопці захотіли...  І я їм не відмовив, бо було недалечко і час у нас був. Але з одною умовою погодився - без ноші. Ніхто проти й нічого не мав)) По планах ми вже мали спускатися на озеро Апшинець. Наплечники лишили біля спуску на озеро... Бо якого дідька нам з ними пертися на вершину. Далі було озеро, де ми зависли надовго. Біля озера був табір туристів. Два намети. Вони затято пробували палити вільхою і жеребом. Було багато диму, а вогонь ледь горів. Після озера ми піднялися  на хребет по східному відрозі. З хребта на висоту 1762(г.Геришаська). Потім була гора Догяска. На ній був величезний сніжник. Далі по плану з Догяски ми мали падати по відрогу на однойменне озеро, але з цього боку нависали серйозні карнизи. Ніхто це не врахував. І довелося мені як гіду імпровізувати.  Проблема була у тому, що у нас не було мотузки для страхівки, щоб розвідати де точний спуск. 

  Починався величавий захід сонця. Враховуючи рельєф, бо перед нами були обриви, а точного місця спуску на відріг через них не було видно,  я повів усіх в обхід на кар під висотою 1661, де ми заночували, бо сенсу ломатися ще через один відріг на озеро не було. Внизу у карі лежали льодовики Антарктиди. Хто б сказав, поглянувши на фото, що це у Наших Карпатах. Нище льдовиків була велика галявина - непогане місце для бівуаку, але тут було дуже вітряно. Стали б тут, але я боявся за великий намет, бо дуга там і так аварійна, він на сильному вітрі міг б просто не встояти. Тому довелось обирати інше місце. Іти нище. Трохи походили, щоб знайти сухе місце, бо навколо були самі мокляки. Торішня трава ще тримала талий сніг. Було два непоганих сухих місця, але одне з сильними горбами, а щоб потрапити на друге - треба було переходити через струмок. В одному місці його можна було перейти, ставши на камінь. Я довго не вагався... Вибрав друге. Там ми і заночували. Уже втомлені готували на пальнику у великому наметі("Комфортиці"), де спокійно влазило нас 4 - ро, вечерю. І споглядали панораму Близниць. Вечоріло...

Висновки : Підйом на Татаруку видався доволі важким. Особливо це відчули ті, хто вперше наважився на  похід у міжсезоння. Тобто всі) окрім мене. Сніг, коливання температур - доволі вагомі фактори, що впливають на загальний психічний стан групи, так було і тут, вечори і ночі були досить холодними. 

4-й день:

   Ночівля у карі була доволі казковою, навіть романтичною. Особисто для мене стала незабутньою.   

Бівуак у карі

  Петро ще з самого ранку пішов на відріг фотографувати панорами. За той час ми зготували сніданок. Зібралися доволі швидко. Ніч була холодною, як і ранок, але тепліло також швидко. Перейшли струмок. Вийшли на відріг, з якого відкривалися чудові краєвиди. Внизу шуміли водоспади струмків, наповнені талими водами. І сотні круків кружляло і сідало на сніжники. Вони поїдали жаб, які від тепла виповзали з - під снігу і з - під землі... 

Підйом на відріг

  На вершині зробили перекур.  Мусили одягати бахіли, бо на  північному схилі відрогу лежав сніг. Я швидко зшив ремінець одної бахіли, бо він протерся до каміння. Це зайняло не більше 10-15 хв.  Роман з Пашком робили собі бахіли з пакетів. Краї обмотюючи скотчем. До речі - моя ідея і вже неодноразово перевірена. Єдиний плюс північного спуску з відрогу був у тому, що він не такий крутий, як із півдня. 

оз. Догяска

  Підйом на гору Ворожеська був не складний. Роман залишився з наплечниками, а ми спустилися до озера Ворожеська. У його плесі відбивалася засніжена вершина жандарму і синява неба. Підйом був значно складнішим, хоч без вантажу на плечах. На це все у нас пішла година. 

біля оз. Ворожеська

  Далі була гора Котел. Тут ми зробили привал. Павло здавалося уже встиг виспатися за яких 10 хв. Лежав на траві нагрітій сонцем. Уже відчував втому. Далі була Крачуняска. Під Стогом ми  зробили обід. Консерви сардини і сало з хлібом пішли за милу душу. На вершині знову був привал. Працював один підйомник, хоча снігу було мало, але лижники спускались. Тут на горі виріс своєрідний готель.

  У нас закінчувався газ і ставати в сідлі над Драгобратом не було сенсу. Нам б не вистачило газу на вечерю і сніданок. Тому мусили дістатися зони лісу.

  Могли звісно впасти десь у районі Драгобрата, але не хотілося завтра знову набирати висоту.

  Подолали перевал на полонині Драгобрат і піднялися на Перший Жандарм Близниці. Тут зробили привал. Ми з Петром відкрили фотосесію, а Роман з Павлом лежали. Вони потратили на підйомі багато сил, їм було досить важко, бо коли піднімались, то сильно відставали.   

На Близниці Великій ми також зробили привал, по – братськи поділившись шоколадкою. Вдалині спостерігали грандіозну пожежу. Горіла торішня трава. Напевно хтось навмисно випалював, щоб на тому місці з"явилася молода зелена травичка.  

Група на вершині Близниці Великої.

  Потім взяли сусідню вершину Близницю і почали спуск по плечу. На вершині плеча зробили привал 5 хв. для з»орієнтування. Взяли курс прямо на південь до води, адже судячи з мапи - ліворуч у ліску тече потік. Нам була потрібна вола і ліс, а до Браївки ще було трохи далеко. Та й з водою там , не дуже, біля колиб немає, треба було рушати до струмка, який тече ліворуч полонини у улоговині. Тому варіант спуску до найблищого струмка був найкращим. На спуску побачили чудовий майданчик для стоянки, але треба було доволі скидати висоту. Але там дрова і вода!

  Трохи спустившись знайшли жолоб, у який з джерела стікала вода. Це було пійло для овець і корів, і іноді завіталих туристів)  В кінцевому  результаті ми таки зупинилися внизу на полонині Стремчеська на гарному пляцу під лісом, який було видно ще з плеча. В 15 м від краю лісу у глибокому яру шуміла одна з лівих приток потоку Великий Тростянець. Це був струмок Сухий. Взялися за приготування вечері, вивалили з землі величезний камінь і обложили меншими каменюками старе місце для вогнища. Спустились до води. Спуск був досить стрімким. На цьому місці, на якому ми зупинились,  колись були туристи. Поїдена іржею бляшанка неподалік вогнища яскраво свідчила про це.

  Увечері з верхів зірвався доволі холодний вітер, тому намети укріпили добре. Та ніч видалася теплою.  

  Висновок: 4 - й день був найважчим. Особливо для Павла. Роман також був втомлений. Доволі витривалим був Петро. Завтра треба було зробити своєрідний відпочинок. 

5-й день: 

останній день віщував справжній матрас. Спали доволі довго. Потім варили сніданок. Соя підсмажена на олійці добре усім смакувала. Погода знову була чудовою. 

  Довго розгойдувались. Ранкове вмивання у потоці, що в кількох місцях ставав водоспадом.  Повільне складання - збирання. Блище до обіду сонечко почало припікати. Була фотосесія ящірки. Пашко засмагав. В результаті ми вийшли досить пізно. Десь по 12-й. Перетнули улоговину зі струмком у лісі і вийшли на досить гарну галявину, де також була вода. Тут ішла стежина в низи. Та ми лісом вийшли на полонину Боревка. Пройшли Боревку з безліччю кошар. Багато з яких були у напів зруйнованому вигляді. На неї ми вийшли траверсом хребта, з досить незвичного місця.  Досить швидко спустились у присілок Квасів - Тростянець. Забігли у крамничку, де трохи посиділи за столиком. У смітнику під крамницею я знайшов порожнього балона німецького виробництва. Звісно, що взяв, адже його можна ще заправити, бо якийсь німець не буде бавитися з тим. Вже трохи запізнювались. Але на потяг встигли. Секунда в секунду. Яких б 10 секунд пізніше пішли з магазину - і ми вже б не встигли.

  Останній день був таки найлегшим. Бо відстань була невеличкою до Квасів. І постійно був спуск.

Підготував КВАС.

5 - ти денний похід Карпатами, що проходитиме Чорними Полонинами і Свидовцем.

дорога + харчування

послуги професійного гіда та інструктора

спорядження на прокат

Наша мандрівка розпочнеться з гірського села Чорна Тиса. З якого починається підйом на хребет Чорні Полонини.

Чорні Полонини - це чудовий край смерек, струмків, високогірної низькорослої гірської сосни і гірської вільхи. Чисте гірське повітря, кришталево чиста вода , прекрасні пейзажі піднімуть Вам настрій і додадуть незабутніх вражень у Ваш відпочинок.

Чудова весна на Чорних Полонинах. Полонина Погарська милуватиме око кошарами і колибами вівчарів на фоні засніженого Свидовця. Весняні крокуси(шафран Гейфеля), калюжниця втішать нашу чарівну стать.

Спочатку ми й відвідаємо полонину Погарську.

Екзотичності додасть і колишній польсько - чехо-словацький кордон, що існував тут до вересня 1939 року. До тепер стоять на Чорних Полонинах пронумеровані прикордонні стовпи , що розділяли території Польщі і Чехо - Словаччини. Сьогодні тут проходить межа між Івано - Франківською і Закарпатською областями.

Над полониною Погарською височіє Чорна Клива, звана гуцулами Недея. З неї у погожу днину видно Говерлу і Петрос.

Побуваємо й на найвищій з вершин хребта горі Велика Братківська, висота над рівнем моря якої 1788 метрів. Звідси чудові краєвиди на хребти Сивуля, Тавпіширка, масиви Довбушанки і Синяка, хребет полонини Довгої та Плоскої, відкриваються види на сусідні вершини хребта - Гропу і Чорну Кливу.

Під Братківською вас чекає мальовнича полонина з видом на Гропу, Братківську і хребет Свидовець. Трішки нижче полонини у лісі зхаходиться джерело Чорної Тиси. Це місце паломництва туристів із сусідніх країн.

Звісно, що ми відвідаємо й це джерело. Звідси бере свій початок Чорна Тиса, яка є правою притокою закарпатської річки Тиса.

З первалу Околи маршрут плавно перейде на сусідній гірський масив Свидовець, який абсолютно відрізняяється від хребта Чорні Полонини своїми лисими вершинами, альпійськими луками і великою кількістю озер карстового походження. За перевалом Околи нас чекає містична полонина Ріпта з колибами чабанів.

З неї буде здійснено підйом безпосередньо на самий хребет. Зокрема на гору Татаруку і Трояську. Потім ми відвідаємо гірські озера: Апшинець, Ворожеська, Догяска. Також каскад водоспаду на річці Кісва, яка бере початок з озера. Побуваємо на горі Догяска, з якої відкривається вид на однойменне озеро.

Також відвідаємо гору Ворожеська, під якою знаходиться озеро Ворожеське. По суті два озера - Верхнє і Нижнє.

Також буде здійснено сходження на гору Котел і Стіг. З гори Котел відкриється чудовий вид на хребет Чорні Полонини. Вони Будуть тут, як на долоні. Кожен, хто подивиться на них у ясну погоду зрозуміє чому їх названо найтемнішою барвою. Також досить гарно проглядатиметься Близниця - найвища вершина хребта. Альпійські луки хребта Апшинець(частина свидовецького масиву)в поєднанні з сніжниками замилують око найвибагливішого естета. Гора Котел - найвища з усіх попередніх вершин Свидовця. Її висота 1770 метрів над рівнем моря. З Котла і Стога захоплює погляд вид на величні Говерлу і Петрос. В цей час, як правило, найвищі вершини України ще вкриті снігом.

Далі маршрут проляже полониною Драгобрат, з якої ми піднімемось на дві вершини близнючки, Близниці. Звідси відкриються мальовничі краєвиди на навколишні хребти: Петрос з Говерлою, Чорні Полонини, Марамроський хребет(зокрема масив Попа - Івана Мармароського, яким проходить державний кордон України і Румунії), також у гарну погоду за хорошої видимості можна споглядати румунські вершини.

З Близниць ми спустимось на полонину Браївка і звідтіля на закарпатське село Кваси. І... - додомУ!))

Якщо ви вперше побуваєте в Карпатах, якщо ви вперше пройдетеся цими двома засніженими хребтами - ви черпнете для душі щось таке неповторно - первозданне, здавалося б втрачене для людини - це буде відчуття тісного зв"язку з Природою. Ви відчуєте себе частинкою Величної Природи. Враження від походу надовго закарбуються у пам"яті і грітимуть вашу душу теплими спогадами.