Звіт Полонини КУКУЛА

Звіт Полонини КУКУЛА 

Звіт походу Полонинами Кукула, що здійснений 8 – 10 березня 2013 року

1 – й день.

Сюрпризи почалися ще з самого початку. Ми з Романом застрягли у величезному «корку» разом з тролейбусом у якому їхали. Довелося іти пішки. І це рішення неабияк себе виправдало, бо за 100 м побачили обірвані дроти тролейбусної лінії. Вони лежали просто на дорозі.

Прибувши у Ворохту побачили сніг. Тут сніг був ще невеликим, але на хребті слід було очікувати чималенького.  Біля струмка зробили перекус на столах. Гарячий чай з термосів був якраз доречним.

Дощ крапів, все огортала густа мла і десь за пів години ми рушили. 

До нас причепилася біла собака. Лариса її погодувала. Тепер було зрозуміло, що собака з нами ітиме весь похід.

Йшли в доволі непоганому темпі. Скоро й з»явився перший міст.

Через зовсім короткий відрізок часу насип залізничного полотна своїми чудернацькими арками перерізав міст. Це й був наш другий міст.  Давній залізничний міст  вражав своєю величністю, адже простояв уже 119 років. Особлива грандіозність відчувалася, коли проходиш його аркою.

У Вороненці біля сільської крамниці зробили привал. Тут поповнили запаси питної води. І напилися чаю з екзотичних «гуцульських» фарфорових горнят.

Коли ішли вздовж колії від вокзалу, то почав виднітися у темені тунелю його другий кінець. І це вражало, адже ми знали його довжину і те, що він є другим найдовшим діючим тунелем в наших Карпатах і в Україні ще більше вражало.

За яких 20 хв. вийшли на Вороненківський перевал. Очікуваних краєвидів через погану погоду так і не побачили.

У присілку Чертин зустріли дідка, який вже десь трохи хильнув, але поправив нам топографічні назви. Григорівка стала Гре»горівкою, а Плечанівка  Плеханівкою.  

На підйомі на Припір пиляли ліс гуцули. А ми з важезними наплічниками рушили на підйом. Ті дивувались, яка ж така сила нас штовхає на такі жертви, але тому хто живе у горах зрозуміти того, хто у горах не живе, але попадає у гори, дуже важко. На Припірі зробили перекур. Під час якого вийшла непогана фотосесія.

На підйомі на гору Буковину, здавалось,  було важко усім, окрім Лариси. Андрій і Сашко трохи відставали. І довелось робити привал. За 30 хвилин ми були уже на вершині. З якої внизу уже проглядалась полонина Буковина з нашою колибою.

Швиденько розклалися і спочатку попили чаю з термоса. Він гарно смакував з бутербродами.

Потім взялися за готування їжі. Трохи знайшли вологого хмузу. Але цього було обмаль. Тому на вечір треба було заготувати ще. На щастя в колибі було багато ковбанів. Ми їх повиносили на вулицю і почали колоти. Андрій зайнявся коленням, а я з Романом готували вечерю. Ватра запалала швидко. Сніг натопили і заварили чай, і макарони по флотськи були також за лічені хвилини. Потім пішло у хід вино і почалися довгі вечірні теревені.

Весь вечір лив дощ. І завтра мало бути нерайдужним. Але про такий стан погоди на ці дні ми знали.

Ще не було дванадцятої як усі вже полягали, а ми з Романом ще зготували грибний суп, щоб був готовий уже на ранок. Андрія з Ларисою поклали по краях лежанки, так як у них були чудові трисезонні спальники.

2 – й день:

Під ранок прокинувся від того, що змерз. Розкрив теплоізоляцію і накрив Романа, Сашка і себе, бо у нас були слабенькі – літні – спальники. Стало значно тепліше і ще трохи поспав. Прокинувся в 7:20. Час було вставати.

Наколов трісочок і запалив вчорашній мокрий сухий спирт, що вже трохи підсох.  Ватра запалала швидко. Почала сильно тріскотіти. Сніданок підігрівався.

Трохи була видимість. Дощ вщух. Тому прихопив фотик і зробив кілька знімків.

О 8:00 продзвенів будильник. Йому ще заасестував: «Підйом!» Усі потроху покинули свої теплі спальники.

Суп і чай вже були готові до споживання. Суп з білих грибів посмакував неймовірно. Почали збиратися. За якийсь час наш сторож зробив сильний шум. Піднімалась якась група з семи чоловік.

Таку купу дров шкода було залишати, знаючи що у якійсь попередній колибі точно немає нічого подібного. Але з іншої сторони її довелося б «тарганити» з собою добрих 7 км до полонини на Кукулі. Не хотілося сповільнювати групу. Та й це ще не був екстрим, адже у нас був газ. Тому прихопив на всяк випадок 2 добре висохлі полінця. Вони могли нам ще згодитися, адже на Кукулі проблема з дровами, а тим більше сухими.

Після завареної кави в гейзерній кавоварці усі швидко дозбиралися і ми рушили.

До  Григорівки дійшли доволі швидко. Але траверсом не пішли. Полізли через гору. Так ми скоротили відстань і обігнали групу, що була попереду. Так не займуть точно нашу колибу. Видимості не було. Говерла і Петрос залишались у хмарах. А хотілося їх побачити. На вершині Григорівки зробили привал. Тут був гарячий чай і залишки кураги з арахісом. За яких 15 хв. рушили. Сніг уже був вище колін, пересуватися стало важко.

Собака не так сильно провалювалася і йти їй було легше. Через 15 хвилин вже вийшли на траверсну стежку. Стежку передуло, але сніг тут був втрамбований, тому пересуватися стало легше.

Вже наближалися до Середньої. Сашкові бахіли почали злітати і він відставав. Довелося робити короткий привал. Трохи почало розпогоджуватись, навіть блиснуло сонечко, і це вселяло надію.

Скоро були на Середній. Тут і зробили обід.

Вийшовши з хати дощ далі лив і небо  затягло знову.

А в наступній хаті була група. Тому ми навіть не заходили всередину, а одразу ж почали підйом на хребет. Іти було важко, бо сніг був глибоким і було не протоптано. Але бл. За 1,5 год були на Кукулі. В колибі з піччю була група. Тому мусили зайняти другу з буржуйкою.

Мусили одразу ж підніматись, бо до смерку було не так аж й багато часу. А завтра підніматись – це додатковий час.

Дощ знову лив. Залишивши наплічники ми одразу ж вирушили на вершину Кукула. Роман залишився з нашим інвентарем.

Ми знову зустрілись із групою зі Львова біля верхньої колиби. Вони прийшли на полонину нашими ж слідами.

Вже було протоптано, тому підйом обіцяв бути легшим. Видимість ставала гіршою, так як густа дощова хмара все дуще огортала хребет. Але військове поховання побачили. Стояло кілька дерев»яних хрестів. Очевидно їх недавно відновили (можливо влітку), перемотавши колючим дротом і встановивши, обклавши камінням. Австрійське кладовище в таку густу млу стало ще моторошнішим. Це додало своєрідної екзотики.

За хв. 20  піднялися на Кукул. Висоту 1540 було підкорено. Видимість була поганючою. Дощ дущав. Сенсу іти на пол. Закукул не було.

Тому зробивши серії фото - сесій одразу ж спускались.  Львів»янин, один з «трійки» піднімався. Казав, що хоче відмітитись на вершині.

Дров не було на полонині, тому довелось попотіти. Трохи нарубали ковбанів з смереки, що знаходилася в 40 – 50 метрах від колиби і стирчала з - під снігу. Навіть Лариса завзято зрубала пів колоди) Приблизно половину смереки порубали, вже трохи дров було. Але їх було замало, щоб розпалити буржуйку і підтримувати постійний вогонь хоча б впродовж кількох годин, аби посушити весь одяг групи і взуття. Тому мені довго не довелось роздумувати і довелось лізти на всохлу смереку. Бо ходити по снігах, шукати сухарняк і сухі смереки бажання не було та й сил, бо найближчий край ліс був  за 90 – 100 метрів. Група мусила посушитись. Я швиденько вхопив позичену сокиру і поліз на смереку, бо знизу усе було обрубано іншими туристами. Врубав достатньо сухих гілок і Роман з Андрієм  забрали. На додачу лив несильний дощ. Бажання знаходитись під відкритим небом довго не було. Доводилось триматися лівою за гілки, а правою рубати. Це забирало чимало сил. Тому надовго мене не вистачило. Мусив відпочивати. Злазити було важче, адже багато гілок по яких ліз – пообрубував. Внизу назбирав доволі багато гіляк. Цим вже можна було палити цілий вечір.

Потім довелося збігати з Андрієм по воду. Це нам далося нелегкою ціною, бо сніг був глибокий і було не протоптано.

Ми зготували їсти і сушилися. Топили сніг. Тепер треба було облаштувати нічліг.

В колибі були погані ліжка. Пружини по центрі були прорвані і каримати могли б серйозно пошкодитись. Тому вчинили розумно. На горищі були двері якими ми на одному ліжку зробили комфортну лежанку. Зняли двері з ганку і вийшла й друга лежанка.

Тепер можна було попивати гаряче винце.

Полягали спати досить швидко. То тепер і я міг розслабитись і зробити собі розчинну каву «Нескафе».

 3 – й день:   

Дрова гарно висохли за ніч, тому буржуйка розпалилась швиденько. Але пару трісочок з поліна із Буковини все таки використав, щоб зекономити час.  Папір, який був приготовлений на розпалок не використовував: так цікавіше ж розвести ватру. Сніданок був готовий швидко. Затримка трохи була із соєю. Збирання і шукання Сашкового фотоапарату забрало у нас ще досить часу. Але в результаті вийшли в 11 – й . Часу на спуск з хребта у нас було вдосталь.

Досить швидко були на хребті. Хмари трохи розвіяло, але дощ не переставав.

Снігу з південного боку було місцями з  3 метри. Принаймні з одного такого замету під самим хребтом ми спустились. Тут завжди в цю пору такі замети. Починалась полонина Лаб»єска. Знову усе довкруг огорнула густа мла.  Нарешті наблизились до колиби. Хлопці з цікавістю подивилися, що в середині, але думаю «видовище» їх розчарувало. За кільканадцять хвилин рушили. Глибина снігу вражала. Було добре, що ми йшли по чиїхось старих слідах, тому й менше провалювались, хоча й вони вже місцями були переметені. Полонина була найскладнішою ділянкою маршруту, тому уже в лісі пересування пішло жвавіше, бо сніг тут був не такий глибокий, ще й допомагав схил. В лісі перед крутим спуском зробили привал. До перевалу спустилися досить швидко і почали траверс хребта Кичери. Тепер дорога набула характеру прогулянкової лісової дороги і пересуватися стало любо.

За годину від колиби на Лаб»єсці вже  були біля першого струмка. Коли ми зупинилися попити води, то нас обігнав той хлопець, що піднімався на Кукул. Він встиг нас повідомити, що хлопець з дівчиною позаду.

Траплялись досить слизькі зледенілі ділянки на дорозі тому треба було бути пильним.

Через 1, 5 год дійшли до накриття, де вже сидів львів»янин. Під накритим столиком з лавами зробили перепочинок, одночасно і обід. Бутерброди з чаєм ішли за милу душу. 

О 15:40 ми вже були біля колії у Ворохті. Залишалась рівно година.  

Біля вокзалу стояв якийсь приватний автобус , що їхав на Київ через Рівне. Ним  Лариса з Андрієм й поїхала до Рівного.  Собачка кудись щезла. Певно вже була вдома) А нам довелось чекати ще з годину на дизель до Франківська.